Зленко А.М.

Переяслав-Хмельницький ДПУ ім. Г.С. Сковороди

Єврейські молодіжні організації в 1920-х рр. на Україні. Історіографія

Значний вплив на молодь в 1920-ті роки справляли єврейські молодіжні організації. Дослідники 1920-1930-х років, що займалися вивченням історії молодіжних організацій на Україні в 1920-х роках, даючи характеристику єврейському молодіжному руху, часто називали його дрібнобуржуазним рухом єврейської псевдокомуністичної молоді[1, 2, 3]. Серед організацій єврейської молоді слід виділити Євкомол, Югенд Поалей-Ціон, Сіоністські молодіжні організації – ЦСЮФ, ЄВОСМ та інші. Єврейські молодіжні організації в більшості своїй орієнтувалися на діяльність партій, з допомогою яких вони виникли. Євкомол стояв на платформі Єврейської комуністичної партії. В 1920-1921 роках ця організація відігравала помітну роль в молодіжному середовищі. Надаючи перевагу роботі серед робітничої, ремісничої молоді, організація провела ряд заходів спрямованих на захист соціально-економічних інтересів молодих робітників та ремісників. Його організації існували в Харкові, Одесі, Полтаві, Бердичеві та інших містах. В 1923 році розпалися останні євкомольські організації молоді на Україні[4]. Єврейська спілка соціалістично-робітничої молоді "Югенд Поалей-Ціон" також діяла серед молоді в даний період, перебуваючи під впливом єврейської соціал-демократичної робітничої партії "Поалей-Ціон" (меншовиків). У 1920 році відбулась її Всеросійська установча конференція, яка затвердила програму і статут спілки[5]. Організації "Югенд Поалей-Ціон" діяли головним чином у містах серед учнівської та інтелігентської молоді. У гуртках члени спілки досить інтенсивно вивчали політекономію та історичний матеріалізм. Досягнути значного впливу на широкі маси єврейської молоді в Україні ця організація так і не змогла. ЇЇ місцеві осередки були досить нечисленні і налічували по 10-20 чоловік. У 1921-1922 роках вони існували в Києві, Кременчуці, Полтаві та деяких інших містах. Та вже в 1923 році "Югенд Поалей-Ціон" припинила своє існування[6].

Даючи оцінку єврейським молодіжним організаціям, деякі автори 1920-х років наголошували на тому, що соціалістичні організації єврейської молоді в більшості своїй займалися навчанням та самоосвітою, а не політичною діяльністю. Такої думки дотримувався Нейфах І.[2].

Найбільший вплив сіоністські організації мали на молодь в містах. Це пояснювалося насамперед, зростанням безробіття в містах, тяжким матеріальним становищем, відсутністю перспективи працевлаштування, незадоволенням політикою правлячого режиму. Всі ці фактори впливали на вибір єврейської молоді, яка вступала до сіоністських молодіжних організацій. Категорії впливу сіоністських молодіжних організацій розповсюджувалися і на учнівську молодь. Актив цих організацій, їх керівне ядро становили головним чином представники інтелігенції. Вони мали первинні осередки, районні та обласні комітети з організаційними, економічними, дитячими та іншими відділами. Успішній практичній роботі сіоністських молодіжних організацій значною мірою сприяла добра фінансова база, яка давала змогу утримувати досить числений і дійовий актив. Про що свідчить також добре налагоджене видавництво своєї літератури та розповсюдженням її серед молоді. Сіоністськими молодіжними організаціями створювалися різноманітні артілі, майстерні, сільсько-господарські колективи. Всі ці заходи були спрямованні на задоволення потреб та поліпшення стану безробітньої єврейської молоді. Молодих безробітних влаштовували на навчання до кустарів, надавалася матеріальна допомога, виділялися безкоштовні обіди тощо. Сіоністсько-соціалістична спілка молоді (ЦСЮФ) виникла в 1921 році. Основою спілки була мережа первинних організацій, якими керувала президія, що підпорядковувалася райкому, які інструктував мерказ (ЦК), що перебував у Москві. Проводилися всеросійські з'їзди та всеукраїнські конференції спілки. У 1924-1925 роках ЦСЮФ досягає вершини у своїй діяльності серед єврейської молоді, а вже з 1926 року організація починає поступово занепадати і згодом зовсім зникає. Головним конкурентом ЦСЮФ у боротьбі за лідерство в сіоністському молодіжному русі була організація сіоністської молоді (ОСМ), що підтримувала партію сіоністів-трудовиків (СТП). У 1924 році внаслідок об'єднання ОСМ із сіоністськими студентськими організаціями "Гістадрут" та "Геховер", організацією єврейських скаутів "Гашомер-Гацоір ("біло-блакитний"), гуртком "Кидимо" й утворилася Єдина Всеросійська Організація Сіоністської Молоді (ЄВОСМ)[6]. За організаційною будовою організація мала свій керівний центр, районні та місцеві осередки.

В умовах сталінської диктатури, коли вже до середини 1920-х років значна частина громадських молодіжних організацій була ліквідована, а середина 1930-х років позначилася "загостренням класової боротьби", внаслідок чого більшість керівних комсомольських працівників 1920-х років, зокрема й тих, хто вивчав історію молодіжного руху, були оголошені "ворогами народу" і репресовані, вивчення історії не тільки молодіжного руху, але і навіть комсомолу зокрема, фактично припинилося, поява робіт на дану тематику була рідкісним явищем. В 1940-1950-х роках, якщо й виходили окремі видання, то вони були сильно заіделогізованими[7].

В літературі 1960-1980-х років, котра були присвячена безпосередньо молодіжній тематиці, історія молодіжного руху ототожнювалася з комсомолом[8]. Ці дослідження є своєрідними оглядами стану вивчення історії комсомолу. Проблеми українського молодіжного руху взагалі, і єврейського молодіжного руху зокрема, не були в них предметом спеціального вивчення. В 1980-х роках, на відміну від своїх попередників, які зовсім не висвітлювали історію небільшовицьких молодіжних організацій, така спроба була зроблена в роботах А. Я. Лейкіна, С. А. Усова[5, 9, 10]. Безсумнівно заслугою авторів було те, що використовуючи архівні матеріали, вони спробували висвітлити боротьбу між різними молодіжними суспільно-політичними організаціями. В 1990-х роках були зроблені перші спроби об'єктивно та неупереджено розглянути діяльність небільшовицьких молодіжних організацій. Діяльність єврейських молодіжних організацій досліджувалася в працях таких істориків, як Є. В. Зінько, В. Прилуцький, О. М. Хорошев[6, 11, 12]. Автори приділили значну увагу вивченню цілей і завдань діяльності єврейських молодіжних організацій, їх складу, чисельності і впливу на різні соціальні верстви, дослідили форми та методи роботи, розкрили причини їх розпуску. Таким чином, стислий історіографічний аналіз досліджуваної теми свідчить про потребу детальнішого вивчення діяльності єврейських молодіжних організацій в 1920-х роках.

Література.

1.Вольная С. Те, кто справа. // Юный коммунар. – 1921. – №5-6. – с. 40; 2.Нейфах И. Ликвидация национальных иллюзий. // Юношеское движение. – 1924. – №2. – с.45; 3.Голубицький Ш. Евкомол. // Юношеское движение. – 1924. – №2. – с.73-74; 4.Известия ЦК КП(б)У. – 1923. – №9. – с.2; 5.Ветрова А. Бунд и молодежное движение (окт. 1917-1921). // Непролетарские партии и организации национальных районов России в Октябрьской революции и гражданской войне. – М., 1980. – с.150; 6.Прилуцький В.І. Молодіжні організації в УСРР в умовах становлення тоталітарного режиму (1920-1927рр.). Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1994. – 18с; 7.Двадцять років Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України. – К., 1939; 8.Криворученко В.К., Ацаркин А.Н. Некоторые вопросы разработки истории ВЛКСМ. // Вопросы истории КПСС. – 1968. – №3 – с.147-150; 9.Лейкин А.Я. Против ложных друзей молодежи. – М., 1980; 10.Усов С.А. Историографический опыт борьбы КПСС за интернациональное сплочение трудящейся молодежи против буржуазного национализма в годы гражданской войны и востановления народного хозяйства(1918-1925). Дисс. … канд. ист. наук. – М., 1986; 11.Зінько Є.В. Молодіжний рух в УРСР у 20-ті рр. Історіографічний аналіз літературних джерел 20-30-х рр. Автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 1993. – 23с; 12.Хорошев О.М. Суспільно-політичні об'єднання молоді в Україні (лютий 1917-перша половина 20-х рр. ХХ ст.). – Х., 1996.– 18с.